Draft Bill No. 14394: there are questions about the systematic approach to implementing innovations

За новою редакцію ЦК України передбачається можливість отримати за заявою особи рішення суду про дозвіл на одруження з чотирнадцяторічного віку у разі вагітності жінки або народження нею дитини. Дана норма не суперечить статтям Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за зґвалтування або сексуальне насильство – будь-які сексуальні стосунки з дитиною до 14-и років незалежно від її/його добровільної згоди та відповідальність повнолітніх осіб за сексуальні стосунки з особою, яка не досягла 16-и річного віку.

А тому у випадку вчинення насильства в розумінні кримінального закону обов’язок правоохоронних органів розслідувати такі обставини залишається незмінним. Проте доцільність таких пропозицій нової редакції ЦК України з урахуванням етичності, незрілості та вразливості неповнолітніх осіб в таких життєвих ситуаціях викликало справедливе обурення. Існуюча норма про можливе пониження шлюбного віку до 16-и років більш ніж відповідає інтересам зацікавлених осіб, що мають намір укласти шлюб в такому ранньому віці.

Після активного обговорення розробники законопроєкту пообіцяли «прибрати» норму про шлюб з 14 років. Але такі неоднозначні «нововведення» суперечать заявленій самими ж авторами концепції повної «дерадянізації» ЦК України та гармонізації його з правом ЄС. І в сукупності з іншими подібними дискусійними нормами ставлять під сумнів комплексний підхід до такої об’ємної роботи.

Загалом даний проєкт має масштабний характер, який розробники називають «рекодифікацією» - це і про зміну структури кодексу, про включення певних інститутів (як державна реєстрація в приватному праві), що відсутні в нинішньому ЦК, оновлення та модернізація всіх інститутів приватного права з урахуванням цифровізації суспільних відносин, наближення національного права до права та європейських стандартів.

Але є питання до системності впровадження нововведень.

Наприклад, слушною новелою є можливість розірвання шлюбу органом ДРАЦС або нотаріусом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (що наразі для таких пар можливо лише в судовому порядку) за умови нотаріального посвідчення договорів про розподіл батьківської відповідальності та способи виконання обов’язку утримувати дитину, із покладенням на нотаріуса обов’язку перевірити врахування найкращих інтересів дитини.

Така можливість дійсно давно «проситься» на існування, оскільки дуже багато дітних пар досягають домовленостей щодо порядку опіки над дитиною та хотіли б уникнути судового способу розірвання шлюбу з усіма його процесуальними незручностями.

В той же час оновлений ЦК лишає норму про неможливість задоволення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. На фоні впровадження оновленого підходу до понять право на гідність, виокремлення права на психічну недоторканність (психічну автономію) і права на інформаційний спокій заборона розлучатися за винятком критичних обставин є непослідовною.

Ігнорування розробниками проекту існування ЛГБТ+-людей демонструє, що підхід «модернізації» та принцип заборони дискримінації вони використовували обмежено. Проєкт Кодексу визначає шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, який зареєстровано у встановленому законом порядку, не передбачаючи жодних видів альтернатив на кшталт цивільного партнерства, що б дозволило вирішити такі проблеми одностатевих пар як спадкування, режим спільної власності, представництво, питання отримання виплат, допомоги, захист прав другого з пари, що спільно виховують дитину, врегулювання інтересів самої дитини тощо.

Незалежно від життєвих позицій та ставлення до цього питання, цивільне законодавство має відповідати реаліям суспільних відносин.